Ковельський район розташований у географічному центрі Волинської області. Центр – м. Ковель. Територія району – 1723000 гектарів. Населення – 43 тисячі чоловік, в тому числі працездатного віку – 20,2 тисячі чоловік. Адміністративно-територіальний устрій: cелищ – 2, cіл – 91.
Ковельський район утворено у 1939 році. Розташований на річці Турія правій притоці Прип’яті. Місто Ковель засновано на основі села Ковле та отримало Магдебурзьке право згідно королівської грамоти від 24 грудня 1518 року. У 1518 році Ковле стало містом.
У мальовничому краї Ковельщини працювали і писали свої твори видатні поетеси Леся Українка та Олена Пчілка. В родині Косачів у селі Колодяжному гостював Іван Франко. Великий Кобзар Тарас Шевченко змалював у селі Вербка церкву. В смт. Голоби у 20-30-х рр.. ХХ ст. творила поетеса, політична діячка Галина Орлівна. Народився і проживав письменник-гуморист Михайло Хижко. В с. Уховецьк народився і певний час проживав відомий український художник Андронік Лазарчук. У Ковельській в’язниці в 20-х рр. ХХ томилася поетеса Ганна Жежко, авторка збірки "Троянди за гратами". В даний час працюють і проживають відомі поети і письменники Ніна Горик, Степан Скоклюк.
Музеї
На території району знаходиться музей-садиба Лесі Українки в с. Колодяжне, фонд якого становить 4127 експонатів, музей "Лісової пісні" в урочищі Нечимне та історико-краєзнавчий музей в с. Уховецьк.Село Колодяжне лежить в одному з чарівних куточків Волинського Полісся. Воно розташоване на віддалі 8 км на схід від Ковеля, обабіч дороги “Київ – Брест”, головна вулиця села перетинає шосе і залізничну колію "Київ – Рівне – Ковель". Село давнього походження. Воно згадується в документальних джерелах 1583 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Андрія Курбського. Збереглися перекази про те, що в центрі села були два великі колодязі, їх вода славилася чудовим смаком. Приїжджі зупинялися тут, щоб напитися. Мабуть, саме тому й поселення назване Колодяжним. Ніби нічим не відрізняється Колодяжне від інших сіл Волині, але на весь світ стало відомим завдяки Лесі Українці та Олені Пчілці, які жили і творили тут. На околиці села, в садибі, яку 1868 року придбав батько майбутньої поетеси Петро Антонович Косач, і де від 1882 року жила родина, тепер літературно – меморіальний музей Лесі Українки (відкритий 10 липня 1949 року).
При вході в музей, вздовж дороги шумлять кронами старенькі каштани, їх посадив Михайло Косач. За металевою брамою широка алея веде в глибину саду, де на гранітному постаменті бронзове погруддя Лесі Українки (скульптор В. Сколоздра, 1958). За пам’ятником, обіруч від нього, меморіальна частина музею – садиби – два невеликих будинки, що потопають в зелені саду. "Білий" Лесин будинок і "сірий" будинок Косачів. Дерев’яний будиночок – "Лесин домик" зведений 1890 року майстрами Любитова й Колодяжного. Веранда була велика, колони витесані із стовурів беріз.
При сонці чи в місячну ніч будиночок ніби світився своїми білими стінами, тому назвали його "білим". На даху веранди прилаштували для Лесі солярій. Рожева кімната була не тільки спальнею, а й робочим кабінетом Лесі Українки. У робочому кабінеті перед вікнами стоїть письмовий стіл, письмове приладдя, вазочка для квітів, дві поштові листівки, секретки, чашечка. Праворуч – етажерка, на поличках твори письменників, примірники журналів, праці з історії, філософії. Книги свідчать про широкі уподобання й зацікавлення Лесі Українки. Ліворуч від дверей – ліжко з червоного дерева, застелене білим покривалом, на ліжку гаптований рушник. На туалетному столику намисто, запонки, стрічка. Блакитна кімната – вітальня з чотирма вікнами. Ліворуч – коминок, біля якого Леся писала, відпочивала. Велику частину кімнати займає Лесин рояль. Середину кімнати займає овальний стіл з червоного дерева, накритий гаптованою лляною скатертиною.
Дім Косачів у Колодяжному був своєрідним Волинським університетом. Тут збирався цвіт української інтелігенції. Велися літературні розмови, співались українські пісні, лунала музика. 1896 року розпочато спорудження "сірого" будинку, вікна й віконниці якого були пофарбовані в сірий колір, від чого й пішла його назва. Будинок має три кімнати, кухню, дві веранди. В 1980 року у новозбудованому приміщенні літературного музею розгорнуто експозицію. В 1991 році було проведено реекспозицію літературного музею.
Над її художнім вирішенням працювали львівські художники: головний художник – архітектор Роман Батіг.
Експозиція літературного музею складається з таких розділів: - Волинськими стежками Лесі Українки, - Колодяжне – колиска Лесиного таланту, - Крізь все життя – до "Лісової пісні", - Історія музею, - Трагедія родини Косачів.
В експозиції представлені меморіальні речі Лесі Українки і родини Косачів, прижиттєві видання творів поетеси та Олени Пчілки, фотографії, речі побуту та етнографії Волині – рушники, крайки, одяг, відтворені фрагменти робочого кабінету і сільської хати. Копії автографів Лесі Українки виготовлені на папері XIX століття. В музеї щороку відзначається день народження Лесі Українки (25 лютого), День пам’яті (1 серпня), проводяться Роковини Т.Г. Шевченка, "Різдво Косачів", кожні 5 років – наукова конференція "Леся Українка і родина Косачів у контексті української та світової культури" з виданням наукового збірника. 1 червня 2002 року музей відвідав внук Оксани Косач (сестри Лесі), який подарував дискетку із 42 фотографіями родини Косачів. З США музей одержав архів Юрія Косача, який нараховує близько 400 експонатів, це документи, листи, фотографії, особисті речі, книги. За 2002 рік науковці музею провели близько 900 екскурсій для 26 тис. чоловік. У 2004 році в урочищі Нечимне був відкритий музей "Лісової пісні".
Історичні пам'ятки
Під охороною держави знаходяться 85 пам’ятників історії та культури, з них: археології – 4, історії – 75, мистецтва – 6.
