Ковельський район розташований у самому географічному центрі Волині, на мальовничій рівнині Західного Полісся. Рельєф району має рівнинний характер, частково низинну поверхність з сосново – дубовими лісами з досить багатим видовим складом підліску і трав’яного покриву.
Ковельщина багата на запаси таких корисних копалин як торф, глина, пісок, сапропель.
Клімат регіону помірно – континентальний: зима м’яка, з нестійкими морозами; літо тепле, нежарке. Найчастіше комфортна погода спостерігається в літні місяці. В липні – серпні умови сприятливі для проведення широкого комплексу кліматолікування. Утворення стійкого снігового покриву відмічається в другій декаді грудня. Середня висота снігового покрову 10 см.
Провідне місце серед природних рекреаційних ресурсів регіону займають ліси, зокрема, заповідні території та об’єкти, де людська діяльність допускається тільки в тих місцях і в тому обсязі, який гарантує збереження цінних природних комплексів. Лісистість району складає 25 %. Ковельський район володіє значними лісовими ресурсами, що займають 73,7 тис. га. У структурі лісів переважають хвойні породи дерев, значна частка м’яколистих (береза, осика) лісів. Лісові ресурси району становлять вагому сировинну базу для розвитку лісопромислового комплексу.
Велике значення має здатність лісу виділяти кисень і фітонциди, поглинати вуглекислий газ. До першої групи фітонцидності відносяться дуб черешчатий і граб. Фітонцидні якості насаджень забезпечують зниження кількості бактерій і мікробів в лісовому повітрі, покращують санітарно – гігієнічні умови відпочинку.
Заходиш сюди, у зелений храм лісу, і не можеш повірити, що не потрапив у райський куточок. З усіх кінців галявину обступають стрункі сосни. Ось з дерева на дерево перестрибнула білочка. У тиші доноситься стук дятла. А хіба можна пройти мимо, коли тобі на стежку вибігає гордовитий боровик. Любителів «тихого полювання» зваблять зграйки лисичок, червоноголовців. Так і просяться ці лісові мешканці у кошик туристу. Ковельські ліси багаті грибами та ягодами і їх збирання, особливо міськими жителями, розцінюється як один з найпривабливіших і корисних видів відпочинку. Серед грибів переважають лисички, зелениці, маслюки, опеньки, сироїжки, білі гриби. Найбільш поширеними з ягід є чорниці, малина, ожина.
Найтиповішими представниками мисливської фауни є лось, козуля, дикий кабан, борсук, лисиця, куниця, видра, вовк, заєць – русак, ондатра, тхір. Серед пернатої фауни зустрічаються тетеруки, глухарі, рябчики, частіше – сіра куріпка та водоплавні птахи (переважно качки благородні). Через територію краю пролягають міграційні шляхи птахів. Досить різноманітними є рибні ресурси краю. Найбільш поширені короп, карась, щука, лящ, сом.
Заповідні території загальнодержавного значення
Ландшафтний заказник «Нечимне» (с. Скулин, площа 40 га, Ковельський лісгосп) – унікальний природний комплекс, що складається з озера карстового походження, цінних, високобонітетних насаджень дуба черещатого (окремі дерева мають вік понад 300 років), лучно – болотяних та чагарникових угідь, що створюють мальовничий ландшафт, де серед трав’яної рослинності зростають рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України, зокрема, булатка червона та росичка англійська (в народі називають «Божа роса»), пальчатокорінник травневий та пальчатокорінник Фукса. Урочище «Нечимне» являє собою не тільки ландшафтну і ботанічну, але й меморіальну цінність. В цих місцях неодноразово перебувала Леся Українка і тут черпала творчу наснагу для створення всесвітньо відомої поетичної драми «Лісова пісня».
Уже віки межу переступили...
Твоя весна – вродлива і ясна –
Зеленим, чистим квітом засвітилась,
Із глибини джерел прийшла до нас.
Тебе чекала щиро привітати,
Барвінком ткала золоті стежки,
Де кожна гілочка дбайливо, ніби мати,
Тут тулиться до серця і руки.
Все оживало, твій зачувши подих...
Сестрице, Лесю! – наче звідусіль.
В колисці озера тонкі лілеї горді
Твої ще й досі слухають пісні.
А світ красою дивиться у вічі.
Ти тут була – весела і сумна...
У спадок нам лишилась наче вічність,
Твоя безсмертна пісня «лісова».
Ніна Шугніло «В Нечимному»
Серед зеленого моря дерев і кущів загубилося озеро Нечимне. Його дно вкрилось 5-ти метровим мулом. Поетеса писала: «Береги озера позаростали непроглядними очеретами й осокою, але й на відкритих місцях до озера не підступиш, бо під дерновим смарагдо – зеленим покривом зачаїлася страшна трясовина. Навкруг озера густий ліс, що тільки в одному місці відступав від нього».
Біля озера на узліссі - кущі калини, зарослі ожини, духмяно пахне материнка. У болотистих луках замаскувались ягоди. Дивлячись на ту красу, так хочеться, щоб так було завжди, щоб ніщо і ніхто не змінював цю красу.
Найцікавіша південна частина території заказника, де серед дубового і соснового лісу трапляються великі і гарні луки вкриті строкатим, дивовижним килимом поліських квітів. На одній із галявин поблизу озера стоїть великий дуб. Біля нього табличка, де рясніють бентежні, зворушливі слова: «Місце, де відпочивала Леся». Далі інші таблички: «Місце, де стояла хата дядька Лева», «Криниця, з якої Леся пила воду».
Заповідні території місцевого значення
Ландшафтний заказник «Волошки» (с. Волошки, площа 1255 га, Ковельський держлісгосп) – природний комплекс, у складі якого переважають листяні породи дерев, серед яких домінують дуб черещатий і ясен болотяної форми, віком понад 120 років, зустрічаються також ділянки ялини звичайної, а на зволожених грунтах зростає вільха чорна. В підліску домінують ліщина, крушина ламка, бруслина, а в трав’яному покриві – гравілат, кропива, снітка. Окрасою ландшафту є мальовничі поляни з різними асоціаціями цінних рослин. Дуже різноманітний склад грибів – макроміцетів, серед яких зустрічаються білі, польські гриби, близько 20 видів сироїжок, 15 видів хрящів – молочників. Багатий також тваринний світ, серед якого домінують різні види птахів, переважно горобцеподібні.
Ландшафтний заказник «Літинський» (с. Грушівка, площа 160 га, Ковельський держлісгосп) – типовий для Полісся масив сосново – дубових насаджень високого генофонду, 1 – 2 бонітету, віком 70 – 100 років. В підліску зростає горобина та крушина. У трав’яному покриві поширені папороть, ягідники (чорниця, суниця), значні запаси лікарських рослин, а також рідкісні види, занесені до Червоної книги України: вовчі ягоди пахучі, лілія лісова і зозулині черевички справжні.
Ландшафтний заказник «Прирічний» (с. Гішин, площа 680 га, Ковельський держлісгосп) – природний комплекс на горбистому рельєфі, розташований вздовж правої надзаплавної тераси р. Турії, що включає цінні соснові насадження 2 – 3 бонітету віком до 50 років та суміжні ділянки листяних порід дерев.
Ландшафтний заказник «Радовичівський» (с. Грушівка, площа 33 га, Ковельський держлісгосп) – цінний лісовий масив дубово – соснових і березових насаджень 2 бонітету, віком 100 років. Підлісок вологої судіброви складає горобина, крушина і граб. Серед трав’яної рослинності зростає ряд регіонально рідкісних видів, зокрема, хвощ великий, плаун булавовидний, а також підсніжник звичайний, занесений до Червоної книги України. З фауни представлені 15 видів парнокопитних і хутрових звірів, а з птахів зустрічаються тетеруки, орябки, а також домінуючі в лісі – горобиноподібні.
Ландшафтний заказник «Скулинський» (с. Скулин, площа 150 га, Ковельський держлісгосп) – цінний лісовий масив сосново – березових насаджень 1 – 2 бонітету, віком 30 – 50 років, що зростають на слабо зволожених, супіщаних і суглинистих грунтах. У підліску зростає крушина, горобина. Багатий різновидовий склад трав’яних рослин, переважають ягідники чорниці, бруслини, зустрічаються лікарські рослини (звіробій, чистотіл, череда, медунка лікарська), а також рідкісний червонокнижний вид – журавлина дрібноплідна. Різноманітний тваринний світ, що нараховує 15 видів парнокопитних і хутрових звірів, велику кількість видів птахів.
Ландшафтний заказник «Стохід» (на північ від с. Заячівка, площа 1572 га, СЛАТ «Тур») – унікальний природний комплекс, розташований у заплаві р. Стохід – сама ріка, десятки її рукавів, заплавні ліси та прибережні ліси на терасах. Серед лісових насаджень переважає вільха чорна, сосна звичайна. Тут зустрічаються з рослин плаун річний, а з тварин махаон, лелека чорний, змієїд, глушець (глухар), журавель сірий, пугач, горностай та видра річкова, занесені до Червоної книги України, а також деркач, занесений до Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світових масштабах. Тут проходять масові міграції птахів, де щорічно пролітає до 50 тисяч птахів, серед них найчисельніші гусеподібні, журавлеподібні, сивкоподібні та горобцеподібні. Ця територія віднесена до водно – болотяних угідь міжнародного значення як місце оселення водоплавних птахів.
Ботанічний заказник «Задибський» (с. Зелена, площа 309 га, Ковельський держлісгосп) – цінна ділянка насаджень сосни звичайної віком до 80 років, з домішкою берези, де серед трав’яного покриву зростають рідкісні види рослин: лілія лісова, венерині черевички справжні, а також цінні види лікарських рослин: конвалія травнева, валеріана лікарська, звіробій, медунка лікарська.
Ботанічний заказник «Лісова дача» (с. Скулин, площа 21,2 га, Ковельський держлісгосп) – сосново – дубові насадження віком 75 років з різноманітною трав’яною рослинністю і значним запасом цінних лікарських рослин: конвалії травневої, алтея, звіробою. З рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України, тут зустрічається: баранець звичайний, молочай волинський, сон чорніючий.
Ботанічний заповідник «Любче» (с. Любче, площа 33,7 га, Тойкутська сільська рада) – унікальний озерно – болотний комплекс , що сформувався на місці карстового провалля. Його центральною частиною є озеро Охотин, площа якого поступово скорочується і на сьогодні не перевищує 12, 6 га. Багатий тваринний світ заказника, тут водиться 6 видів рідкісних комах, занесених до різних охоронних списків. Незважаючи на значний антропогенний вплив рослинний покрив зберігся в природному, малозміненому стані. Він насичений величезною кількістю особин 9 видів рослин, занесених до Червоної книги України. Шейхцерія болотна належить до першої категорії охорони. Найрідкіснішим є молодильник озерний (лише 3 місцезнаходження в Україні). Тут знайдені рідкісні види мікроскопічних водоростей, відновлені рідкісні комахи. Можна передбачити, що при подальшому комплексному дослідженні біорізноманіття цього заповідного об’єкта ще буде виявлено рідкісні види водоростей, комах, птахів.
Загальнозоологічний заказник «Урочище Стахор» (між смт Голоби і
с. Битень, площа 46,6 га, Голобська селищна рада, Радошинська сільська рада) – антропогенний комплекс на місці торфокар’єрів, де водяться зайці, лисиці, кулики, лелеки чорні, журавлі сірі.
Орнітологічний заказник «Кулики» (с. Поповичі, площа 25 га,
СТ «Поповичі») – болотяний масив, звідки бере початок притока р. Стохід, з прилеглими луками, невеличким гаєм та лісосмугою. Болота – низинні, порослі осоковими угрупуваннями, місцями мохами, очеретом, рогозом та кущами верболозу. У складі лісових ділянок є дуб, сосна, вільха. Місце розмноження різних видів птахів: куликів (дупель, бекас, грицик великий, коловодник звичайний, чайка), водоплавних (чирка більша, крижень), сов вухатих, дрозда співочого.
Орнітологічний заказник «Радошин» (с. Радошин, площа 1600 га, СЛАТ «Тур») – цінний лісовий масив, що включає вільхово – осикові насадження природного походження віком до 40 років, соснові молодняки, місцями, серед лісу, зустрічаються невеличкі природні водойми, заболочені місця. В підліску зростають крушина ламка і ліщина, а у трав’яному покриві – папороті, ягідники. Серед масиву знаходяться гніздові місця рідкісних видів птахів: скиглячка малого і луня польового, шуліки чорного, дятла чорного, дятла зеленого, чисельна мікро популяція берестянки, місцями – іволги, сойки, зяблика і зеленяка.
Гідрологічний заказник «Гулівський» (с. Гулівка, площа 242 га, СЛАТ «Тур») – болото, поросле рідколіссям вільхи чорної і берези, а також чагарниками, що є місцем розмноження болотяної дичини.
Гідрологічний заказник «Соминський » (с. Скулин, площа 29,8 га, СЛАТ «Тур») – болото на місці озера, місце розмноження болотяної дичини.
Ботанічна пам’ятка природи «Дуб звичайний- велетень -1» (с. Волошки, площа 0,01 га, Колодяжненська сільрада) - дерево віком 635 років, діаметр стовбура 2 м, висотою 27 м, що зростає біля клубу.
Ботанічна пам’ятка природи «Дуб звичайний- велетень -2» (с. Волошки, площа 0,01га, Колодяжненська сільрада) - дерево віком 535 років, діаметр стовбура 1,2 м, висотою 25 м, що зростає біля клубу.
Ботанічна пам’ятка природи «Вільшаник -1» (с. Дубове, площа 4,3 га, Ковельський держлісгосп) - цінна лісова ділянка вільхи чорної з домішкою берези звичайної віком до 60 років.
Ботанічна пам’ятка природи «Вільшаник -2» (с. Мислина, площа 2,5 га, Ковельський держлісгосп) - цінні насадження вільхи чорної з домішкою берези віком до 55 років з різноманітними рослинними угрупуваннями, серед яких знаходяться ягідники.
Ботанічна пам’ятка природи «Волога судіброва» (с. Білин, площа 1,2 га, Ковельський держлісгосп) – цінна ділянка сосново – дубових насаджень віком до 85 років.
Ботанічна пам’ятка природи «Лісова хаща» (с. Скулин, площа 6,7 га, Ковельський держлісгосп) – цінні сосново – березові насадження віком до 85 років, що зростають у заболоченому суборі.
Ботанічна пам’ятка природи «Соснина - 1» (с. Скулин, площа 8 га,
Ковельський держлісгосп) – ділянка насаджень сосни віком 75 років, з домішкою акації білої.
Ботанічна пам’ятка природи «Соснина - 2» (с. Ворона, площа 23 га, Ковельський держлісгосп) – цінна ділянка сосни звичайної з домішкою дуба черещатого віком 85 років.
Ботанічна пам’ятка природи «Соснова дача» (с. Скулин, площа 14,4 га, Ковельський держлісгосп) – цінний сосновий бір віком до 75 років, де зустрічається береза бородавчаста.
Ботанічна пам’ятка природи «Сосновий бір» (с. Колодяжне, площа 6,2 га, Ковельський держлісгосп) – цінна ділянка сосни звичайної віком 135 років.
Ботанічна пам’ятка природи «Соснянка» ( с. Колодяжне, площа 17 га, Ковельський держлісгосп) - цінна ділянка сосни звичайної віком 135 років.
Ботанічна пам’ятка природи «Хвойна» (с. Колодяжне, площа 4,5 га, Ковельський держлісгосп) - цінна ділянка сосни звичайної віком 125 років, що збереглася в природному стані.
Водні об’єкти
З давніх – давен Волинську землю називали «синьоокою». І недаремно, є на Ковельщині численні озера з чистими, прозорими плесами, що загубилися серед зеленого моря дерев і кущів, поміж піщаними дюнами. У напрямі всіх можливих доріг, що йдуть від Ковеля, на відстані 15 – 30 кілометрів розташувались 27 синьооких озер, переважно карстового походження. Карстові явища – це процес розчинення підземними і поверхневими водами деяких гірських порід з утворенням різних западин на поверхні землі чи порожнин в її товщині. Територією району протікають річки Турія, Стохід.
Температура води в озерах у переважній більшості стає придатною для відкриття купального сезону з першої декади червня і купальний сезон триває в середньому 80 днів (до другої декади вересня). Температура води максимальна в першій – другій декаді серпня і становить близько 200 С.
«Спокійна, небесна гладінь і оточуючі її, як хмари, далекі береги…Під тяжкою чистою водою золотий пісок, далі зелені і бронзові водорості і далі темні таємничі глибини… Озеро ввібрало в себе голубінь неба. Вода, як жива, пробігає між пальцями, зануреними у воду. Вона м’яка, як хутро. Озеро – це найтепліше поєднання неба, води і землі…», - саме так поетично починає свою повість «З – над Стоходу» польський письменник Йозеф Земна – уродженець села Поворськ. Саме так він передає своє захоплення чудовим світом волинської природи і її перлиною – Поворським озером, що заховалось у мішаному лісі за 4 км на північ від села. Дістатись до озера можна грунтовою дорогою, яка проходить луками, а далі входить в ліс. У лісових нетрях можна зустрітись з зайцем, лосем, козулею, диким кабаном, почути таких солістів як соловейко, дрізд, одуд, вільшанка.
І серед цього неповторного світу природи розкинулось озеро Поворське, яке за формою нагадує карпатський Синевир – чисте блюдце волинського лісу. А за якістю води нагадує світязьку: у ній теж багато гліцерину, який омолоджує шкіру. Таку воду ще називають «молодильною». Його площа 19,8 га, максимальна глибина – 17,5 м. Дно прибережного мілководдя озера піщане, тверде, на ділянці схилів і на дні мулисте, вкрите сапропелем. Характер водної рослинності змінюється від берега до його середини. Першими виступають угрупування болотного різнотрав’я, за яким зростає очерет – спочатку високий з домішкою осоки, потім рідший з рогозою. При глибині 1,5 – 2 м пануючими стають підводні рослини. Тут можна зустріти водяного горіха, латаття біле, що дуже гарно цвіте влітку (розкриваються великі білосніжні квітки о 5-й годині ранку і закриваються о 5-й вечора).
Завдяки віддаленості від села, наявності лісових масивів повітря тут чисте, насичене фітонцидами. Важка доступність в окремих місцях берегової смуги є перешкодою для любителів купання, проте для рибалок та відпочиваючих такі умови гарантують необхідну тишу, зручне місце для ловлі і таборування, також можливість спостерігати за життям водних мешканців.
Тривалий час воду із озера подавали в село. Ще до цього часу на його південній стороні збереглась башня, за допомогою якої качали воду.
У мішаному лісі, наповненому духмяним ароматом трав, голосним пташиним співом, багатому на гриби та ягоди, серед боліт, за 8 км на схід від села Поворськ розташоване Чорне озеро.
Чорне озеро – улоговина округлої форми. Береги пологі, низькі, заболочені. Живиться атмосферними опадами, поверхневими стоками, підземними водами. Дно озера вкрите потужним шаром сапропелю. На берегах є канали, що з’єднали озеро з річкою Стохід. «Ці канали були прокопані ще за часів Польщі. Канава , яка збереглась біля східного берега, з’єднувала його з 3-ма ставками, які були викопані в урочищі Смоляри і з’єднувала озеро з річкою Стохід. Весною, коли річка розливалась, її вода потрапляла у ставки, а далі до озера», - розповідає житель села Віталій Матяшук. І канали і ставки збереглися до цього часу, але поросли верболозом, осокою, очеретом. Саме ці місця облюбували бобри, побудували собі домівки, загативши канали. Вода в озері коричневого кольору. Підійдеш до безодні, задивишся в її темну глибінь – і здається, що небо захмарилось, має бути гроза. На дні цієї безодні віками живуть джерела. Береги водойми – це болото - важкопрохідне, поросле низькорослими зарослями верби, берези, вільхи з пануванням у трав’яному покриві осоки, ситняку, очерету, папороті, пухівки. Де глибина більше 0,5 м – царство німфійних. І звичайно ж, королевою є найкрасивіша рослина - латаття біле. Назва ця пішла від грецького слова «німфе» - наречена, молода жінка; німфи, за грецькою міфологією, - жіночі божества, надихаючі сили природи, які живуть в горах, лісах, морях. Серед них найвідоміша прекрасна Афродіта – Кіприда, народжена з морської піни поблизу берегів Кіпру. Подібне їй і латаття сніжно – біле, велике листя якого плаває на поверхні води, немов розкидані по воді великі зорі. Ширина болотної смуги сягає більше 50 метрів. Це улюблене місце гніздування і живлення крижнів, чирків, журавлів. В озері водяться щука, карась, в’юн.
За півтора кілометри на південь від дороги Київ – Варшава біля села Озірне розташоване озеро Озернянське. Про нього місцеві жителі зберігають легенду: «За річкою Стохід стояв замок. У ньому жив шляхтич з молодою дружиною. Дуже кохали вони один одного. Проте пан по всій окрузі славився жорстокістю, грубістю. Не шкодував він бідних людей, не співчував нікому, був жадібним і все йому було мало.
І ось одного разу він повертався додому понад озером. Трапилось так, що коні зійшли з колії і загрузли в болоті. Як не намагався пан вилізти з трясовини, та все було марно. Коні все грузли і грузли. Багач міг би спастись сам, але йому було шкода втратити коней. І він їх бив, знущався як міг, але коні вибратись не могли… Багато людей зібралося на це видовище. Але ніхто не кинувся рятувати пана, тому, що кожного із присутніх він неодноразово ображав… На очах у людей болото забрало пана. Дізналася молода пані про горе, під’їхала до того місця, де потонув її коханий, гірко заплакала і зняла з руки обручку і кинула далеко в озеро. А в думках проклинала те місце, де пропав її чоловік».
Пройшли роки і озеро почало роздвоюватись. На тому місці, де за легендою загинув пан, водойма стала заростати, міліти. Люди прозвали йог «сліпе озерце». А друга частина озера збереглася. Воно поглибшало, вода в ньому стала дзеркально чистою, ніби нагадуючи про незрадливе чисте кохання.
Грушівка, Перковичі, Янівка і ближче до Луцької траси один з прекрасних витворів природи Ковельщини - озеро, яке розташоване в центрі села Любитів. В ньому купались Леся Українка, Іван Франко, Модест Левицький. Це озеро вабить до себе до себе своєю красою не тільки місцевих жителів, але й приїзджих відпочивальників, особливо влітку.
Загальна площа водної поверхні складає 14 га, середня глибина складає 9 м. Існує думка, що озеро льодовикового походження. Дно від краю до центру має пологий схил, який має протяжність декілька кілометрів навколо озера. На таку форму рельєфу, як вважають вчені, вплинуло проходження давнього льодовика приблизно 290 тис. років тому. Рослинний світ своєрідний. Не можна уявити водойму без очерету, який влітку прикрашається густими пухнастими волотями. Від подиху вітру вони коливаються, наче танцюють під ніжну музику. Любитівське озеро багате рибними запасами, в ньому водяться карасі, линки, окуні, коропи. Для водного об’єкту характерні перелітні птахи: качки, гуси, залітають лебеді – шипуни, які приємно радують око відпочиваючим.
Заснуло біля автостради на Київ Уховецьке озеро, яке нагадує форму вуха. Одна з легенд розповідає, що якось виходять люди за село, аж бачать – у траві срібло розсипане. Кинулись поодинці збирати його. Кожен сам собі хапає. Ніяк того срібла не збируть, бо воно мов живе, з рук збігає. Пішли люди до столітнього діда спитати поради, як срібло з – поміж трави визбирати. Вислухав їх старий, похитав головою та й каже: «То велике багатство. Та треба збирати його в один кіш гуртом. Поодинці його тніколи не збереш...» І ось злилося срібло в одне озеро. Вода в озері напівпрозора. Східний і західний береги піщані, засаджені тополями віком 50 років, зручні для відпочинку, а південний і північний – заросли очеретом. До озера прилягає болото з чагарниками. Тут зустрічаються рідкісні рослини: журавлина дрібноплідна, образки болотні, пальчатокорінник великий. На водяному плесі – глечики та лілії. Видатний дослідник Волині В. Антонович писав, що він «чув достовірну розповідь, згідно якої на дні озера були помічені сліди зрубних будівель», які характерні для неолітичного періоду.
В сторону Бреста зустрінемо неповторне Облапське озеро – спокійне і тихе, немов саме сільське життя. Хлюпоче до нас водою, шелестить очеретом, величаво пливуть лебеді, а чорні жучки на піску малюють свої візерунки.
Подяка Богові, що подарував Ковельщині цю прегарну природу річок і озер, боліт, лісів і лук.
