І досі деякі старші віком корінні жителі називають Нью-Йорком своє селище, розташоване за 10 кілометрів від Дзержинська та за 38 – від Донецька. Це древнє поселення, яке виникло в другій половині VIII століття, 19 жовтня 1951 року було перейменовано на Новгородське. Туди минулого тижня возили благодійну допомогу українським армійцям від горохівчан і Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Микола Панасюк і волонтер Михайло Стецюк. За погодженням із районною та обласною держадміністраціями в журналістському відрядженні на Донеччині побував і автор цих рядків.
У далеку й небезпечну дорогу провела з добрими побажаннями голова райдержадміністрації Любов Матвєєва, благословив декан Горохівського деканату УПЦ Київського патріархату, настоятель Свято-Вознесенського храму м. Горохова о. Андрій Сидор, окропивши свяченою водою і нас, і бус, завантажений продуктами харчування, які в управління агропромислового розвитку доставили сільські й селищні голови, керівники підприємств, установ і організацій. Бог почув щиру молитву, бо ми відчували його заступництво й допомогу в подоланні чималих і численних труднощів, складних ситуацій.
Віддаль із Горохова через Полтаву, Харків, Краматорськ, Слов’янськ, Дзержинськ до селища міського типу Новгородське у 1350 кілометрів, зафіксованих спідометром, Михайло Стецюк і Микола Панасюк, змінюючи один одного за кермом, здолали без тривалих перепочинків. Вони вже четвертий раз їхали в зону бойових дій на Сході України і були для автора цих рядків у певній мірі екскурсоводами по населених пунктах Донецької області, показували зруйновані вщент бойовиками житлові будинки, навчальні заклади, підприємства, підірвані мости. Життя в містах і селищах, не окупованих проросійськими загарбниками, поступово відновлюється. Патріотизм місцевих жителів бачився в пофарбованих у синьо-жовті кольори автобусних зупинках, балконах багатоповерхівок. Диву давалися, як змогли справді сміливці пофарбувати в Українські національні барви височезні електроопори. На контейнерах для сміття здалеку виднілися написи «Путін – кат!»
Охоронці багатьох блокпостів щиро дякували за дарунки, особливо за солодощі у великих картонних коробках, на яких діти понаписували зворушливі вітання з Великодніми святами, щирі побажання воїнам. Читаючи цю непідробну добродушність малечі, окремі загартовані в боях солдати змахували з очей непрохану скупу чоловічу сльозу.
Гордістю, радістю й хвилюванням виповнилися наші серця, коли біля Краматорська на придорожніх укріпленнях побачили поруч із Державним прапор Волині, а на стіні біля бліндажа написані великими літерами слова «Волинь. Луцьк». Як з’ясувалося після міцних потисків рук, тут несе пильно службу зведений загін міліції. Офіцери вже другий тиждень охороняють цей важливий блокпост, позивний їх командира – «Монах».
Цікавим було знайомство з «Кримом». Такий позивний в Олександра Мальського тому, що він родом із Севастополя. Закінчив факультет радіоелектроніки Харківського інституту. Кадровий військовий, служив у Луцьку. Доля Олександра Мальського причетна до Горохівщини. Його дружина Руслана – внучка Л. М. Степанюк, колишнього директора Підберезівської середньої школи.
На блокпосту біля Краматорська ми зустрілися й з вихідцями з Горохівщини. У Печихвостах живуть батьки Віталія Троцюка, Анатолій Сасовець родом із Цегова, Андрій Васильчук – із Печихвостів. Всі троє передавали своїм рідним, друзям і знайомим, сердечні вітання із Воскресінням Господнім.
… У свій час брехлива кремлівська пропаганда поширювала буйду про те, що українці воюють начебто з американцями, а не росіянами. Колеса власного буса Михайла Стецюка «намотали» сотні кілометрів доріг Донеччини. Ми побували в багатьох містах і селищах, але жодного американця не побачили.
-А ось зараз поїдемо в Нью-Йорк! – «відкрив нам Америку» підполковник Андрій Валер, представник Рівненського зонального відділу військової служби та порядку.
Він, кадровий військовий, і прапорщик Ігор Трикуш, житель села Линів сусіднього Локачинського району, зустріли нас біля селища Костянтинівка. Андрій Валер й Ігор Трикуш найпершими коротко проінформували нас про селище міського типу Новогородське (Нью-Йорк). Вони показали нам цю колишню назву, яка й досі збереглася на АЗС (світлина на 1 сторінці). За переписом населення в 2001 році в Новгородському проживало 11815 чоловік. Війна значно зменшила кількість населення. Мало людей ми бачили на вулицях. Але в селищі працюють заклади освіти, охорони здоров’я, магазини. На території Новгородського функціонує Дзерджинський фенольний завод, нині ТОВ науково-виробниче об’єднання «Інкор і Ко».
Це – унікальне та єдине на території СНД підприємство з централізованої переробки фенольної, нафталінової і піридинової сировини, одержуваної як побічна продукція при високотемпературному коксуванні кам’яного вугілля.
Фенольний завод побудований у 1916 році. Під час громадянської і Великої Вітчизняної воєн він був двічі зруйнований, але його відновлювали та періодично реконструювали. Віриться, що постане з руїн, як легендарний птах Фенікс, в цілому Донбас.
-Із місцевим населенням у нас хороші взаємовідносини. Ділимося з ним, зокрема з школами, лікарнями, малозабезпеченими людьми, одинокими громадянами престарілого віку продуктами харчування, яких у нас вистачає. Перед вами до нас приїжджали волонтери з Горохова Віталій Гладун, Олег Хвищун, Володимир Турчинов і Олена Лук’ян. У нас тісна співпраця з місцевим координаційним волонтерським центром, який теж допомагає нам, - розповідав нам командир І окремого мотопіхотного батальйону, донедавна І батальйону територіальної оборони «Волинь» підполковник Олександр Охримчук.
Він – уродженець Камінь-Каширського району. Кадровий військовий. Останнє місце служби – Володимир – Волинський, де зараз живе його сім’я. дев’ять років перебував на пенсії, але як почалася війна, нависла небезпека над Україною досвідчений офіцер Олександр Охримчук – на передовій. Як батько, вирішила присвятити себе армії дочка Дарія. Вона - старший лейтенант Збройних сил України. Син підполковника Охримчука Олександр і зять Вадим Андрійчук – курсанти Львівської академій сухопутних військ.
По суті, в час жорстокого збройного протистояння з проросійськими агресорами народжувалася Українська армія. Є всі підстави твердити, що вона міцнітиме й буде непереможною, якщо в нас є такі славні офіцерські династії, як Охримчуки.
-Яка зараз ситуація? Чи дотримуються бойовики Мінських домовленостей? – запитав у комбата.
-Тиша нам і не сниться. Ворог постійно обстрілює наші позиції, зі стрілецької зброї – по кілька разів щоденно. Але ми готові дати йому належну відсіч. Перед вашим приїздом наші воїни захопили в полон двох ворожих розвідників. Основний склад батальйону пройшов суворий гарт під Дебальцево. Тепер нас нікому не здолати, - відповів підполковник Охримчук.
Добре слово він сказав про горохівчанина Миколу Бернадського, старшого лейтенанта заступника командира роти:
-Справжній дисциплінований офіцер. Хороша скромна й дуже порядна людина.
У Новгородському ми зустрілися з багатьма іншими нашими земляками. За словами їх командирів, теж мужніми воїнами. Вони з Миколою Бернадським на одній із світлин. Це – Іван Вавринюк, Андрій Шеремета, Сергій Новак і Олександр Лизун. У батальйоні служить значно більше горохів чан. З усіма ними ми не змогли зустрітися, бо вони в цей час перебували на опорних пунктах, на передових позиціях.
-У тих місцях, де знаходяться наші опорні пункти, зараз грязюка. Нам дуже потрібні гумові чоботи. Надіємося, що їх привезуть волонтери із Горохова, бо знаю, що вони знову збираються приїхати до нас, - попросив Микола Бернадський.
Разом із тим він передає через газету вдячність своїх бойових побратимів горохівським волонтерам за їх добрі серця, за турботи про армійців. Вітає Микола Бернадський із Великодніми святами своїх рідних, друзів, знайомих, усіх горохівчан, Христос Воскрес! Воскресне, здобувши перемогу на війні, виборовши свою незалежність та територіальну цілісність, і Україна! Так вважають Олександр Охримчук, Андрій Валер, Микола Бернадський, всі офіцери й солдати І ОМПБ.
Крім цього, як сказав підполковник Андрій Валер, кадровий офіцер, в якого 23 роки вислуги, він вважає своїм найбільшим завданням, щоб усі були живими й здоровими, повернулися до своїх рідних, мирної праці. Хай же так і буде! При милостивій допомозі Господа й Спаса нашого Ісуса Христа, Світле Воскресіння якого зустрічаємо з великою радістю й добрими надіями на мир, розквіт рідної України.
Олег ДІДИК
Фото автора
Горохів-Новгородське (колись Нью-Йорк) Донецької області – Горохів.
