Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
При розірванні шлюбу на відміну від визнання його недійсним права та обов'язки подружжя не анулюються. Тому розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на одержання аліментів від другого з подружжя, якщо той спроможний сплачувати їх не тільки під час перебування у шлюбі, а й після його розірвання і якщо той з подружжя, хто вимагає аліменти, став непрацездатним до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня його розірвання. Отже, для наявності аліментних зобов'язань між колишнім подружжям треба, щоб той з колишнього подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги, а той з подружжя, від кого вимагають аліменти, був спроможний їх сплачувати.
Якщо подружжя перебувало у шлюбі тривалий час, той з них, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на аліменти від другого з колишнього подружжя й у тому разі, якщо він досяг пенсійного віку не пізніше, ніж через п'ять років після розірвання шлюбу.
Частина 3 статті 76 Сімейного Кодексу України передбачає, що якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.
Колишній з подружжя має право на утримання від другого з колишнього подружжя й тоді, коли він став інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо його інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо нього колишнього чоловіка або колишньої дружини.
Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати таку допомогу.
Таким чином, у випадку, передбаченому зазначеною частиною, той з колишнього подружжя, хто не здобув освіту з поважних причин, має право на одержання аліментів від другого з колишнього подружжя, якщо він потребує матеріальної допомоги і якщо другий з колишнього подружжя має можливість її надавати. Факт непрацездатності того з колишнього подружжя, хто вимагає аліменти, у цьому разі встановлювати не треба.
Головний спеціаліст управління З.Азаріна
