Вже 14-й день нашої оборони, нашого захисту. 14-й день нашого єднання. По-справжньому всеукраїнського. Масштаб загрози державі – максимальний. Окупаційний контингент уже завів на нашу територію майже всіх, кого збирали для вторгнення в Україну. Але й масштаб нашої відповіді – максимальний. І це два різних слова «максимальний» – у них і в нас.
У них – тільки техніка. По максимуму. У нас – до техніки ще й наш народ. На висоті. У них – тільки накази. Наступати, вбивати, знущатися. А в нас – ще й реальне бажання мільйонів українців перемогти. Захиститися. Очистити свою державу...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Сьогодні день народження Тараса Шевченка. Це наша давня мрія. Це його мрія – очистити землю. І вона жива! І цілком реальна.
Українці! Українки!
Усе в наших руках! Ми вистояли й надихнули весь світ нашою рішучістю. Немає такого куточка на землі, де б не знали, з яким героїзмом український народ захищає нашу прекрасну землю. Навіть там, де нас не підтримують, навіть там добре знають, чого ми досягли. І відчувають, чого ми ще досягнемо, якщо збережемо країну. Якщо збережемо єдність. Національну силу. Якщо будемо й надалі відповідати мудро та сміливо на активність ворога, який може зруйнувати стіни наших будинків, наших шкіл, наших церков. Може розбити українські підприємства. Але ніколи не добереться до нашої душі, до нашого серця, до нашого вміння жити вільно. І боротися сміливо.
Наші військові та тероборонці змогли поповнити арсенал нашої техніки за рахунок багатьох трофеїв, які взяли на полі бою. Танки ворога, бронемашини, боєприпаси тепер працюватимуть на нашу оборону. На наше життя. На нашу країну. На наше життя. Що може бути більш принизливим для окупантів? Ми будемо бити ворога його ж зброєю. На додачу до нашої, яку російські війська вже непогано відчули. Відчули так, що дедалі більше солдатів і командирів противника ставлять собі просте питання: а навіщо їх послали на цю чужу землю, на цю війну? І у нас немає відповіді. Окрім одного слова – загибель.
Российские солдаты!
У вас ещё есть шанс выжить. Почти две недели нашего сопротивления показали вам, что мы не сдадимся. Потому что это наш дом. Это наши семьи и дети. Мы будем воевать, пока не вернём свою землю и пока не ответим сполна за всех наших убитых людей. За убитых детей. Вы ещё можете спастись, если просто уйдёте. Не верьте своим командирам, когда они говорят вам, что у вас ещё есть шансы в Украине. Вас здесь ничего не ждёт. Кроме плена, кроме гибели. Вы забираете наши жизни и отдадите свои. И мы знаем – у нас есть перехваты, – что ваши командиры уже всё понимают.
Нужно заканчивать эту войну. Нужно возвращаться к миру. Уходите из наших домов, уходите к себе.
14 днів! Повномасштабної жорстокої війни. Терору проти нашого народу.
Руйнація міст, блокада цілих районів, постійне бомбардування... 14 днів відсутності життєво необхідного рішення. Не нашого рішення! Ми б ухвалили таке рішення за години, якщо б було треба допомогти нашим друзям.
Україна з першого дня російського вторгнення повторює партнерам: якщо ви не закриєте небо, ви будете також відповідальні за цю катастрофу, масштабну гуманітарну катастрофу.
Росія використовує ракети, авіацію, гвинтокрили проти нас, проти цивільних людей, проти наших міст, проти нашої інфраструктури. Це гуманітарний обовʼязок світу – реагувати. Але... Рішення немає.
Ми вдячні Польщі за альтернативу – за готовність надати Україні бойові літаки. Питання в логістиці. По суті, технічне питання. Його треба вирішувати! Негайно.
Є офіційне рішення Польщі передати літаки на відповідну базу – американську базу. Ми також маємо підтвердження – ми все чули – що домовленість американської сторони з Польщею є, вона досягнута. Але при цьому чуємо, що пропозиція Польщі нібито необґрунтована. І це кажуть у Вашингтоні. Це також ми з вами читали. То ж коли буде рішення? Послухайте: у нас війна! У нас немає часу на всі ці сигнали. Це ж не пінг-понг! Це про людські життя! Ми ще раз просимо: вирішуйте це швидше. Не перекидайте відповідальність, відправте нам літаки.
Учора нам нарешті вдалося організувати гуманітарний коридор. З міста Суми у Полтаву. Врятували 1600 студентів і 3,5 тисячі жителів міста. Триває евакуація людей з міст і містечок Київської області. З Димера, Ворзеля, Ірпеня вивезли вже понад 18 тисяч людей. Сьогодні зробимо все для продовження роботи гуманітарних коридорів. Суми – Полтава. Ізюм – Лозова. Енергодар – Запоріжжя. Маріуполь – Запоріжжя. Ворзель, Буча, Бородянка, Гостомель до Києва. Наші урядовці над цим працюють, Наші військові створили всі умови. Якщо буде хоч один постріл – повна відповідальність на окупантах.
А як відповідає світ, ви вже побачили. Потужно. Санкційними пакетами.
Вранці говорив з Премʼєр-міністром Канади Джастіном Трюдо. Маємо повне розуміння. Повну підтримку. Вночі повернулася наша делегація з Білорусі, з переговорів. Заслухаю їхню доповідь. Будемо готуватися до наступних раундів переговорів. Заради України. Заради миру.
І наостанок. Щодо нашої єдності. Це наша сила. Така потрібна саме в цей час. Ми отримуємо багато сигналів про те, що дехто в Україні вирішив, що може вже не боротися. Разом з усіма. І пробує якось окремо, за щось там своє особисте, за якусь власну вигоду...
Ми отримуємо різні сигнали про те, що деякі політики знову шукають ниточки в Росію.
А деякі інші – знов працюють на розкол, усупереч єдності.
Хочу сказати одне й тільки один раз: бачу, що ви робите. Якщо я почую ще один сигнал, відповідь буде швидкою. Як і належить у воєнний час.
Слава Богу, наші люди в усьому і в усіх уже розібралися.
Слава Україні!
