Ст. 211 Сімейного кодексу України тлумачить , що усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.  Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може поста­новити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновле­на чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може поста­новити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

До осіб, які можуть бути усиновлювачами, пред'являються численні вимоги. Насамперед ними можуть бути повнолітні ді­єздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити ви­ховання усиновлених дітей.

Певні вимоги висуваються й до віку усиновлювача. Він має бути старшим за дитину, яка усиновлюється, не менш як на 15 років.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не мо­же бути меншою за 18 років.

Уявляється, що закріплення у законі такої різниці у віці усиновлювача та усиновлюваного пояснюється тим, що вона, як правило, існує при біологічному походженні дитини від батьків.

Закон не встановлює жодних винятків з цих правил.

Оскільки усиновлення є однією з форм сімейного вихован­ня, усиновлювачами насамперед може бути подружжя.

Встановлюючи таке правило, законодавець виходив з того, що нормальні умови для виховання дитини можуть бути забез­печені лише у повній сім'ї.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприк­лад, сестри, брати).

Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Однак якщо вони проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлен­ня ними дитини.

Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновле­на чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі, а в разі, ко­ли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жін­кою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Проте якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення дитини.

Уявляється, що така вказівка закону є цілком виправданою, оскільки фактичне подружжя також є повною сім'єю у право­вому і соціологічному значеннях, яка може забезпечити дитині таке ж виховання, що й сім'я, яка складається з осіб, які пере­бувають у зареєстрованому шлюбі.

Закон (ч. 6 коментованої статті) не виключає можливості усиновлення дитини одним чоловіком або однією жінкою, як­що дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з уси­новленням втрачають правовий зв'язок з нею.

Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, за­коном не обмежується.

Головний спеціаліст управління З.Азаріна