Для формування чіткого розуміння змісту інституту запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, необхідно з’ясувати сутність ключового терміну – конфлікт інтересів. Слід звернути увагу, що чинний Закон України “Про запобігання корупції” виділив два його види:
- потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абзац дев’ятий частини першої статті 1 Закону України “Про запобігання корупції”);
- реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону України “Про запобігання корупції”).
Приватний інтерес у сфері службових повноважень перетворюється на правопорушення, пов'язане з корупцією, лише тоді, коли про нього не було належним чином заявлено та/або особа вчинила певні дії під впливом цього приватного інтересу.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про запобігання корупції” особи, на яких поширюються вимоги законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, зобов'язані:
- вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
- повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі — Національне агентство з питань запобігання корупції чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
- не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
- вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Розглянувши поняття конфлікту інтересів, а також його види, акцентуємо увагу на тому, що адміністративна відповідальність згідно із чинним законодавством передбачена виключно в разі наявності реального, а не потенційного конфлікту інтересів. Адміністративним правопорушенням визнається неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Важлива особливість антикорупційного законодавства полягає у тому, що за загальним правилом звільнення особи з роботи (посади) у зв'язку з притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, є обов'язковим лише у разі позбавлення її права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за рішенням суду.
Винятки з цього правила містять спеціальні закони, що регулюють правовий статус окремих категорій публічних службовців.
До того ж, в разі порушення вимог щодо повідомлення та врегулювання конфлікту інтересів можливо застосувати дисциплінарну відповідальність.
Враховуючи вищенаведене, приходимо до висновку, що чинне законодавство передбачає активну модель поведінки посадових осіб щодо виявлення та врегулювання конфліктів їх приватних інтересів з публічними, якої потрібно безумовно дотримуватись задля збереження хорошого авторитету органу та своєї репутації.
