Статтею 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей” від 02 червня 2005 року передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення  правочинів щодо нерухомого майна.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу  України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина  до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років.
Кожна дитина, у тому числі усиновлена, має право на одержання  в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у випадку їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду  померлими, незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права  на успадкування майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Батьки управляють майном, належним малолітній та неповнолітній дитині, без спеціального на те повноваження, вони зобов’язані дбати про його збереження та використання в її інтересах.
Враховуючи вищезазначене, для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування  яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи цих органів несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на  на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.